Judges

Professional JournalistsBeginner JournalistsAll articles Professional Journalists

9 Dec

Olena Andriushchenko (Ukraine)
Dnepr Vechernii, 9.11.2014

Світ суворого режиму (World of a strict regime)

У нас звикли думати, що сусідня Біларусь, в порівнянні з Україною, живе краще. Там якісні продукти, чисто на вулицях, впорядковані соціальна та інші сфери життєдіяльності… А у нас війна, гинуть люди, зруйнована економіка. Очевидно, що на перший погляд Україна, дійсно, в катастрофічному стані. Але якщо поглянути в корінь, ми маємо гарні перспективи швидко, навіть миттєво, вирватися вперед. Бо в нас непоборний дух свободи. Зі мною згодні білоруські колеги, з якими я познайомилася, працюючи за кордоном.

«Говорите нормально!»

-          Дуже люблю культуру своєї країни, - говорить студентка білоруського журфаку Оксана Пертевич. – Я родом з далекої провінції, де мене виховувала бабуся, яка розмовляє на білоруській мові. Так я теж стала її носієм. Але в школі спілкувалася, як усі, суто російською, в мінському університеті - так само. Стикнулася з тим, що коли звертаюся на білоруській, то мене не розуміють та просять: «Говорите нормально!». Недивно: телебачення та інші ЗМІ майже всі російськомовні за маленьким виключенням. Так не повинно бути.

Журналістка одного з регіональних каналів ТБ 26-річна Оксана Сєвєрна, розповідає, що навіть здобувши вищу освіту, вона не оволоділа білоруською. В університеті викладали російською. Тому за власною ініціативою дівчина вирішила закінчити курси рідної мови.

- Це не лише уроки мови, нам розповідають про культуру, традиції. Ми співаємо, вивчаємо приказки та вірші. На цих заняттях просто відпочиваю душею, - каже дівчина.

Ще одна журналістка – редакторка регіонального видання Анжела Конюх відзначає, що носії рідної мови здебільшого  чоловіки. Вони принципово розмовляють білоруською. Це позиція, за яку їх і поважає більшість колег.

Зі свого боку можу додати, що білоруська мова дуже схожа на українську. Також є багато спільних слів з польською. Наприклад наш «січень» і в білоруській, і в польській звучить як «судзень» (студзеня та styczeń - Авт.)

  Якщо журналісти переймаються мовним питанням і розуміють його важливість, то загалу дуже комфортно жити в російськомовному середовищі, так вважають білоруські колеги. Вони так звикли та не бажаюсь нічого змінювати. А тепер згадаємо, як важко було Україні заговорити рідною мовою, чого це нам коштувало. Але ми змогли, попри все. Будемо відвертими, цьому сприяла і влада.    

З мирних зібрань - на нари

У Біларусі немає сміття на вулицях, працює освітлення, зарплатню виплачують «по-білому». В громадських місцях бояться не тільки лаятися, а взагалі сказати щось зайве. Працює цензура, про яку добре відомо нашим читачам, що  пам`ятають часи СРСР. Більш за все від цензури потерпають волелюбні журналісти, що відстоюють певні європейські цінності. Наприклад, в свої 26 років Оксана Сєвєрна двічі потрапляла під варту за адміністративні правопорушення.

- Вперше це сталося, ще коли я була студенткою 5-го курсу. Просто пішла на мирне зібрання молоді, - розповідає дівчина. – Мене затримали і відвезли у відділок. На питання, що я там робила, відповіла чесно, що майбутня журналістка, просто було цікаво послухати. Думала, що це аргумент - мене відразу відпустять. Але ні, навпаки, виявилося, що професія “журналіст” – обтяжлива обставина. І ось я в буквальному сенсі на «нарах». Внизу спали по двоє, мені пощастило  - встигла обрати верхню полицю. Звісно, що всі особисті речі забрали. Тому було дуже дивно, коли кожного дня щось шукали в постільній білизні. На запитання «Що робила на зібранні?» відповідала однаково – приховувати не було чого. А потім плакала в камері від безвиході. Коли відпустили, та я повернулася до університету – декан поставив перед фактом, що за адміністративне порушення мене буде відраховано. Це був взагалі нонсенс, і я почала захищатися. Сказала, що буду писати скарги. На щастя, ми порозумілися, і я отримала свій диплом журналіста. А потім, через короткий проміжок часу, знову потрапила до в`язниці. Бо знову випадково потрапила на чергове мирне зібрання.

Історія Оксани закінчилася добре. Наразі вона успішно працює на телебаченні, до речі, опозиційному. Тепер дівчина загартована.      

Розповідь відомої біглянки 

Доля відомої опозиційної журналістки, головного редактора сайту «Хартія-97» Наталі Радіної, з якою мені пощастило познайомитися у Польщі, завершилася її вимушеною еміграцією до Європи.

  В ніч з 19 на 20 грудня 2010 року, після президентських виборів і акції протесту в центрі Мінська, вся редакція сайту charter97.org була взята під варту в СІЗО КДБ. Проти Наталі порушили кримінальну справу за статтею про «масові заворушення».

- Коли перебувала під вартою, то було таке, що й на полу спала,  раз на 6 годин пускали до туалету, - розповідає Наталя. – На моїх очах  зламували сильних особистостей. Мене врятувало лише те, що була молода та мала дійсно міцні нерви. 

По словам Наталі, коли її звільнили на підписку про невиїзд, вона деякий час жила в батьківському домі в білоруському місті Кобринь. А у вересні 2011 отримала політичний притулок у Литві.

- Щоб не впізнали на кордоні, перефарбувала волосся в яскраво рудий колір, - згадує журналістка.

 

В жовтні 2011-го Наталія Радіна стала лауреатом премії за свободу преси Міжнародного комітету захисту журналістів. Зараз журналістка продовжує свою справу в Євросоюзі. Нещодавно на сайті www.charter97.org Наталя заявила, що всім серцем підтримує Україну:

«20 років Лукашенко знищував свободу слова в Біларусі. Сьогодні всі телеканали і радіостанції належать йому. Є кілька незалежних газет. Сайт charter97.org працює з Варшави. Звідти ж працює незалежний телеканал «Белсат» і «Радиё Рация». Цього недостатньо для того, щоб покрити всю територію Біларусі. Все інше - це офіційна пропаганда і російські ЗМІ. Зараз білоруси повністю задурені російською пропагандою. Їй населення країни вірить більше, ніж офіційній інформації, в якій говориться, що білоруси живуть краще за всіх, що навколо все палає, а Біларусь - це мирний острівець. Коли люди бачать свої зарплати, які нижче, ніж українські, бачать ціни, які вищі за українські, вони розуміють, що це телебачення бреше і більше вірять російським ЗМІ.

  Сьогодні Україна повинна впливати на білорусів. Ви повинні створювати інформаційні канали, які будуть доносити до білорусів інформацію про те, що відбувається у вашій країні».

 

Шлях до процвітання у кожного свій

Тим часом  російська інформаційна агенція «REGNUM» повідомляє наступне: «В 2014 році в Біларусі продовжилося падіння промислового виробництва, експорту та товарообігу в цілому при зростанні ВВП. На думку ряду експертів, пострадянська республіка позбавлена можливостей самодостатнього розвитку і надзвичайно залежна від пільг у зовнішній торгівлі, однак, намагається демонструвати «суверенітет» при налагодженні альтернативних поставок нафти, диверсифікації ринків збуту…».

- У нас теж інфляція, - говорить журналістка Олена Сєвєрна. – Наприклад, в Україні ціни на продукти нижчі, ніж у нас. Раніше їздили до вас на закупи. Тепер боїмося, і шлях лежить до Польщі та Литви. Там теж дешевше. На жаль, візи є далеко не у кожного.  

Ось така дійсність. І не варто порівнювати Україну з Біларуссю. Ми знайшли в собі сили рушити принципово іншим шляхом. Тож потрібно, не озираючись, крокувати далі, бо саме цей шлях, що ґрунтується на свободі висловлювань та відстоюванні прав людини, приведе нас до довгоочікуваної стабільності.  

Деякі імена та прізвища змінено з етичних міркувань.

Originally published: http://dv-gazeta.info/vechyorka/obschestvo1/svit-suvorogo-rezhimu.html